/Files/images/FB_IMG_1519503489867.jpg

/Files/images/FB_IMG_1519503497823.jpg

/Files/images/FB_IMG_1519503503521.jpg

/Files/images/FB_IMG_1519503508234.jpg

/Files/images/FB_IMG_1519503514412.jpg

/Files/images/FB_IMG_1519503519144.jpg

/Files/images/МОН України.jpg

















Як можна допомогти дитині добре поводитися?

(знайомимося з зарубіжним досвідом)

· Подавайте дітям приклад хорошої поведінки: діти вчаться , наслідуючи поведінку дорослих . Ваша поведінка – приклад для наслідування.

· Змінюйте оточення , а не дитину : ліпше тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях , аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

· Висловлюйте свої бажання позитивно: кажіть дітям , чого ви від них очікуєте , замість того, чого не бажаєте.

· Висувайте реальні вимоги: запитуйте себе , чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації , в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

· Не надавайте надто великого значення заохоченням та покаранням:з дорослішанням дитини покарання і заохочення стають усе менш результативними. Пояснюйте причину , яка впливає на ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги.

· Обирайте виховання без побиття та крику: на початку крик та фізичні покарання можуть здаватися результативними, однак незабаром виявиться : щоразу ви змушені бити все сильніше, щоб досягти бажаного результату. Пам’ятайте: коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти , за що ї чому її покарано.

· Допомагайте дітям поводитися краще , даючи ім. вибір: не сперечайтеся з дитиною про справи , які не мають великого значення. Дозвольте їй зробити вибір : нехай вона сама вирішує, у що одягатися чи що їсти.

· Проявляйте свою любов: саме любов є найважливішою потребою всіх дітей і однією з основних передумов їхньої позитивної поведінки. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

· Прислуховуйтеся до того , що говорить ваша дитина: цікавтесь тим , що робить і відчуває ваша дитина.

· Визначайте певні обмеження для дітей: усі взаємостосунки, зокрема й ті , що будуються на любові й довірі, потребують об межень. Пам’ятайте , що порушення дітьми будь – яких обмежень є для них природним процесом пізнання , і не варто це розцінювати як прояву неслухняності.

· Використовуйте сміх для того , щоб розрядити напружену ситуацію: часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Умійте побачити весели моменти й дозволяйте собі сміятися за кожної слушної нагоди.

· Намагайтеся побачити світ очима вашої дитини і розуміти її почуття:пригадайте ,як ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим здавалися вам світ дорослих, якщо з вами чинили несправедливо.

· Хвалить і заохочуйте дитину: хвалить її за хорошу поведінку.

· Поважайте свою дитину так , як поважали б дорослого: дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих , що стосуються її. Прислухайтесь до думки дитини.Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

· Плануйте розпорядок дня для дитини: мали діти почуватимуться безпечніше , якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

· Будьте послідовними в дотриманні правил, встановлених у вашій сім’ї: намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми.

· Не забувайте про власні потреби! : коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте , що вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робить те , що приносить вам задоволення. Якщо ви розумієте , що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину , образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

· Пам’ятайте : діти мають право на позитивне ставлення до себе: Україна зобов’язалася дотримуватися принципів Конвенції Організації Об’єднаних Націй з прав дитини. У цій Конвенції виголошено , що діти мають права , одним з яких є право на захист від будь – яких форм фізичного і психічного насильства та навмисного приниження.


10 порад батькам щодо загартування

1. Ніколи не примушуйте дитину робити те, що викликає в неї сильні негативні емоції.

2. Ніколи не примушуйте дитину робити те, що ви самі нізащо не погодилися б виконувати

3. Не забувайте, що загартовування це фізіологічна адаптація, яка більшою мірою залежить не від вашого бажання, а від можливостей дитячого організму. Адаптація не відбувається миттєво, кожна її стадія повинна пройти від початку до кінця, лише за цих умов можна очікувати на стабільні результати.

4. Не порушуйте послідовності в процесі загартовування, не ігноруйте жодного з етапів. Це призведе до психоемоційного напруження і навіть може викликати в дитини стійку відразу до пропонованих вправ і процедур.

5. Будь-яка адаптація, у тому числі й загартовування, потребує додаткових ресурсів. У цей період організму необхідні вітаміни. Улітку й восени проблем із цим немає - багато свіжої городини, ягід і фруктів,а взимку слід потурбуватися про те, щоб дитина отримувала в достатній кількості апельсини, банани, яблука, а після душу пила чай з лимоном.

6. Якщо дитина, незважаючи на загартовування, занедужала, це лише означає, що її імунітет ще не повністю дозрів. Тож доведеться починати все спочатку після її повного одужання і, можливо, робити це неодноразово. До речі, кожного наступного разу буде легше: адже вам уже відома ця дорога, принаймні її частина.

7. Починайте загартовування дитини з найпростішого й приємного – обтирання м’яким вологим рушником спекотного літнього дня. Дитина отримає задоволення, і в неї встановиться позитивний зв'язок між процедурою загартовування та її власними відчуттями.

8. Памятайте про те, що на дитину справляє велике враження ваш приклад. Якщо ви кутаєтеся в десять одежин, реагуючи на найменший протяг, як вогню боїтеся холодної води й ніколи не ходите до лазні, віддаючи перевагу теплій ванні, то всі ваші спроби загартувати дитину виявляться марними. Спробуйте пройти всі процедури разом з дитиною – зрештою це усім принесе задоволення.

9. Одягайте дитину, щоб їй було легко, зручно й сухо. Якщо вона укутана у зайвий одяг, це обмежуватиме її рухливість і призведе до потіння – півшляху до застуди. Улітку, навесні й восени головне – щоб не намокали ноги: перевіряйте, чи сухі шкарпетки у дитини. Пам’ятайте: якісне, міцне взуття – не розкіш, а засіб збереження здоров’я.

10. Займаючись загартовуванням дитини, не влаштовуйте змагань із рідними, сусідами й знайомими. Чи встановите ви рекорд – невідомо, а ось зіпсувати гарну справу непотрібним ажіотажем ви зможете. Не переймайтеся тим, що іншим дітям щось краще вдається, ніж вашій, - кожна дитина має індивідуальні можливості, рівень здоров’я.

ЛЮБОВ І ДИСЦИПЛІНА

Хоч один раз, але всі ми бачили картину: дитина в істериці, валяється на підлозі і щось вимагає. Мама в розгубленості. Або мама в злобі. Або мама в гніві навіть. А ще буває мама лупить за таку істерику ні в чому неповинну дитину. Або, зовсім навпаки - сюсюкає з нею і негайно втішає. Або дає необхідне. Варіантів реакції мами на таку поведінку безліч. І всі ці мамині реакції результат ігнорування потреб дитини. І не тих потреб, які з'являються у дитини біля прилавка з іграшками, а потреб базових: потреб у дисципліні й організованості. Давайте зараз натиснемо на ту кнопку, яка включає у нас уяву. І уявімо. У маленькому затишному світі, де всі звуки зрозумілі, кольори однакові і температура постійна і навіть щільність навколишнього середовища теж постійна, живе собі малюк. Сорок тижнів живе, між іншим. І йому там все знайоме і все зрозуміло. Правила прості: виси на пуповині і потихеньку рости. А потім раптом! Пологи! І діти з цього затишного і знайомого маленького світу народжуються в хаос, приходять у світ, який для них не зрозумілий, не позначений, вішки по ньому не розставлені, а якщо і розставлені, то дитина просто не в змозі їх зрозуміти, регламенту у що відбувається немає. Загалом - стрес. І наша батьківська задача, допомогти дитині орієнтуватися в цьому світі, пояснити і показати на особистому прикладі як можна робити самому собі пам’ятки і зарубки на те, що відбувається і як потім в цьому орієнтуватися. І в цій батьківськійї задачі дуже важливо зуміти показати малюкові що добре, що погано, упорядкувати цей світ для дитини. Це аж ніяк не відбирає у нас і іншу батьківську задачу: оточити дитину увагою, дати їй безумовну (тобто любов без всяких умов а-ля «буду любити тільки чистого хлопчика») любов, розуміння і підтримку. І перше і друге - впорядкування і структурування світу через введення правил і оточення дитини любов'ю і увагою - дають дитині упевненість в своїх силах і навколишньому світі, спокій, відчуття безпеки і власної успішності в цьому світі, надає дитині сил. Однак у самому заголовку, як може здатися, криється певна суперечність: любов і дисципліна. Чомусь останнім часом дуже вибірково цінуються східні традиції і одна з них: дозволяти все дитині до трьох років. Про інші традиції найжорстокішого виховання ПІСЛЯ наші наддемократичні батьки навіть не замислюються. Давайте жити в реальному, нашому умовно-слов'янському світі, де необхідно поєднувати любов і обмеження, розуміння і заборони. Є прості, але дуже ефективні методи, що забезпечують дисципліну, не обмежуючи при цьому гідність дитини. Ось деякі, на підставі яких Ви завжди зможете сформувати свої.

-Віддаючи розпорядження формулюйте їх таким чином: «Мені потрібна твоя допомога. Будь ласка, повісь своє пальто на гачок ».

- Повідомляйте заздалегідь, що через 2 хвилини буде обід - готуйте їх до майбутніх подій. Надавайте можливості для вибору: повідомте, що на їх вибір обідати можна прийти через 3 хвилини або через 5, але якщо діти випробують Ваше терпіння не надавайте додаткових можливостей.

-Спокійно пояснюйте дитині чому Ви хочете, що б те і те було зроблено (обов'язково враховуйте стан дитини).

-Обговорюйте з дітьми відповідні заходи на їх незадовільну і погану поведінку (так, діти, що поводяться погано, будуть до цього готові).

-Пам'ятаєте жарт: «Якщо Ви прекрасно вмієте рахувати до трьох, то Ви напевно батько» - використовуйте цей метод як регулятор.

-НЕ читайте дитині нотацій.

-НЕ сперечайтеся з дитиною.

-Робіть те, що Ви вважаєте за потрібне, особливо якщо Ви потрапили в ситуацію емоційного терору. З емоційними терористами в переговори не вступати (до речі, це стосується і дорослих людей).

-Помічайте й заохочуйте словами хорошу поведінку дитини - це не базова їхня функція, а придбання, обов'язково відзначайте нові навички («Сонечко, ти так добре поводишся зараз в гостях у бабусі! Я тобою пишаюся!»).

-Попросіть малюка показати вам те, що Ви від нього чекаєте: «Слухай, недобре ходити по будинку в чоботях, ти можеш мені показати як треба себе вести зараз? »і похваліть« Я знала, що ти можеш це зробити. Так краще! ».

-Заведіть таблицю підрахунку успіхів Вашого малюка: прийшов додому і вчасно зняв горезвісне взуття - дайте йому червоний фломастер, нехай замалює повністю графу «статус» у таблиці, що буде позначати беззастережне виконання. В кінці тижня дайте який-небудь символічний приз.

-Поважайте право дітей бути адекватними: дотримуйтеся режиму, діти відчувають себе в безпеці, маючи справу з постійно повторюваними діями, вони більш сприйнятливі коли регулярно сплять, їдять, гуляють.

Проявіть фантазію, розширивши цей список, адаптуйте його до своєї дитини, але пам'ятайте - що любов і дисципліна для дітей однаково важливі. Вони створюють відчуття безпеки.


Консультація для батьків «Адаптація дитини до умов дитячого садка»

При вступі у дошкільний освітній заклад всі діти проходять через адаптаційний період.

Адаптація - від латинського «приспособляю» - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

Пристосування організму до нових умов соціального існування, до нового режиму супроводжується змінами поведінкових реакцій розладом сну, апетиту. Найбільш складна перебудова організму відбувається у початковий період адаптації, який може затягнутися і перейти в дезадаптацію, що призведе до порушення здоров'я, поведінки, психіки дитини.
Адаптивні можливості дитини раннього віку обмежені, різкий перехід у нову соціальну ситуацію і тривале перебування у стресовому стані можуть призвести до емоційних порушень або уповільнення темпу психофізичного розвитку. Процес звикання дитини до дитячого садку досить тривалий і пов'язаний зі значним напруженням усіх фізіологічних систем дитячого організму. Щоб уникнути ускладнень і забезпечити оптимальний перебіг адаптації, необхідний поступовий перехід дитини з сім'ї в дошкільний заклад.

Фактори, від яких залежить перебіг адаптаційного періоду

1. Вік.
2. Стан здоров'я
3. Рівень розвитку.
4. Вміння спілкуватися з дорослими і однолітками.
5. Сформованість предметної та ігрової діяльності.
6. Наближеність домашнього режиму до режиму дитячого садка.

Як батьки можуть допомогти своїй дитині в період адаптації до ДНЗ

1. По можливості розширювати коло спілкування дитини, допомогти їй у подоланні страху перед незнайомими людьми, звертати увагу дитини на дії і поведінку сторонніх людей, висловлювати позитивне ставлення до них.

2. Допомогти дитині розібратися в іграшках: використовувати сюжетний показ, спільні дії, залучати дитину в гру.

3. Розвивати наслідування в діях: «політаємо, як горобчики, пострибаємо, як зайчики».

4. Вчити звертатися до іншого людині, ділитися іграшкою, жаліти.

5. Не висловлювати жалю про те, що доводиться віддавати дитину в дошкільний заклад. Деякі батьки бачать, що дитина недостатньо самостійна у групі, наприклад, не привчена до горщика. Вони лякаються і перестають водити в дитячий садок. Це відбувається тому, що дорослі не готові відірвати дитину від себе.

6. Привчати до самообслуговування, заохочувати спроби до самостійних дій.

До моменту надходження в дитячий садок дитина повинна уміти;

- самостійно сідати на стілець;

- самостійно пити з чашки;

- користуватися ложкою;

- активно брати участь в одяганні, вмиванні.

Наочним прикладом є, насамперед, самі батьки.

Вимоги до дитини повинні бути послідовними і доступні.

Тон, яким повідомляється вимога, вибирайте дружньо-роз'яснювальний, а не наказовий.

Якщо дитина не бажає виконувати прохання, викликає у вас негативне переживання, повідомте йому про свої почуття: мені не подобається, коли діти скиглять; я засмучена; мені важко.

Потрібно співставляти власні очікування з індивідуальними можливостями дитини.

Важливо також постійно заохочувати дитину, давати позитивну оцінку хоча б за спробу виконання прохання.

Плануйте свій час так, щоб у перші 2-4 тижні відвідування дитини дитячого садка у вас була можливість не залишати його на цілий день. А в перші дні вам необхідно знаходитися поряд з телефоном і недалеко від території дитячого садка.

В період адаптації важливо попереджати можливість стомлення або перезбудження, необхідно підтримувати врівноважене поведінку дітей.

Для цього не відвідуйте людних місць, не приймайте в будинку галасливі компанії, не перевантажуйте дитину новою інформацією, підтримуйте вдома спокійну обстановку.

Оскільки при переході до нового устрою життя у дитини змінюється все: режим, оточуючі дорослі, діти, обстановка, їжа - дуже хотілося б, щоб вихователі до моменту приходу нового дитину в групу знали якомога більше про його звички і намагалися по можливості створити хоч деякі умови, схожі з домашніми (наприклад, посидіти з дитиною перед сном на ліжку, попросити прибрати іграшки, запропонувати пограти в лото.)

Швидше за все, ваша дитина прекрасно впорається зі змінами в житті. Завдання батьків-бути спокійними, терплячими, уважними і турботливими. Радіти при зустрічі з дитиною, казати привітні фрази: я за тобою скучила; мені добре з тобою. Обіймайте дитину якомога частіше.

Умови впевненості і спокою дитини - це систематичність, ритмічність і повторюваність його життя, тобто, чітке дотримання режиму.

Причини важкої адаптації до умов ДНЗ

1. Відсутність в родині режиму, що збігається з режимом дитячого садка.

2. Наявність у дитини своєрідних звичок.

3. Невміння зайняти себе іграшкою.

4. Несформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок.

5. Відсутність досвіду спілкування з незнайомими людьми. Дорослим необхідно допомогти дітям подолати стрес надходження і успішно адаптуватися в дошкільному закладі. Їм властиво швидко заражатися сильними як позитивними, так і негативними емоціями дорослих і ровесників, наслідувати їх дій. Ці особливості і повинні використовуватися вами при підготовці дитини в дитячий садок.

Дуже важливо, щоб перший досвід свого перебування в дитячому садку дитина придбала за підтримки близької людини.

Що робити, якщо дитина плаче при розставанні з батьками

1. Розповідайте дитині, що чекає її в дитячому садку.

2. Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння.

3. Дайте дитині з собою улюблену іграшку або якийсь домашній предмет.

4. Принесіть в групу свою фотографію.

5. Придумайте і відрепетируйте кілька різних способів прощання (наприклад, повітряний поцілунок, погладжування по спинці.)

6. Будьте уважні до дитини, коли забираєте її з дитячого садку.

7. Після дитячого садку погуляйте з дитиною в парку, на дитячому майданчику. Дайте дитині можливість пограти в рухливі ігри.

8. Влаштуйте сімейне свято ввечері.

9. Демонструйте дитині свою любов і турботу.

10. Будьте терплячі.

Що робити, якщо дитина почала ходити в дитячий садок

1. Встановіть тісний контакт з працівниками дитячого садка

2. Привчайте дитину до дитячого саду поступово.

3. Не залишайте дитину в садку більше ніж на 8 годин.

4. Повідомте вихователів про звички і нахили дитини.

5. З 4-го по 10-й день краще зробити перерву у відвідуванні дитячого садка.

6. Підтримувати будинку спокійну обстановку.

7. Не перевантажуйте дитину новою інформацією.

8. Будьте уважні до дитини, дбайливі й терплячі.

Що робити, якщо дитина не хоче йти спати

1. Помічайте перші ознаки перевтоми (вередує, тре очі, позіхає.)

2. Перемикайте дитини на спокійні ігри (наприклад, спільне малювання, твір історій), попросіть дитину говорити пошепки, щоб не розбудити іграшки.

3. Під час вечірнього туалету дайте дитині можливість пограти з водою.

4. Залишайтеся спокійним, не впадайте в лють від неслухняності дитини.

5. Погладьте дитини перед сном, зробіть їй масаж.

6. Заспівайте дитині пісеньку.

7. Поспілкуйтеся з дитиною, поговоріть з нею, почитайте книгу.

Що робити, якщо дитина не хоче прибирати за собою іграшки

1. Твердо вирішіть для себе, чи потрібно це.

2. Будьте прикладом для дитини, прибирайте за собою речі.

3. Прибирайте іграшки разом.

4. Прибираючи іграшки, розмовляйте з дитиною, пояснюючи їй сенс.

5. Формулюйте прохання прибрати іграшки доброзичливо. Не наказуйте.

6. Зробіть прибирання іграшок ритуалом перед укладанням дитину спати.

7. Враховуйте вік і можливості дитини.


Ваша дитина йде до школи

Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.
Не менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.
А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.
Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.
Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:
- зміна розпорядку сну та харчування;
- зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;
- збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу», «товкотня» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);
- зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;
- необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;
- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;
- необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;
- колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;
- можливі невдачі в діяльності;
- збільшення обсягу емоційного навантаження.
Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.
Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді - до півроку.
Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.
Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.
Головне, що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.
Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.
Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш відповідати?» тощо.
Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.
Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.
Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.
Нині школа розв'язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.
Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.
У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.
До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної - підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.
У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров'я.
Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра - сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:
- наявність чітко визначених уявлень про школу і форми шкільної поведінки;
- зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;
- наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.
Виховання позитивного ставлення до школи у дітей буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:
- використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і методів роботи щодо ознайомлення дітей зі школою і виховання позитивного ставлення до неї;
- створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;
- розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи з дітьми;
- педагогічна освіта батьків із питань готовності до шкільного навчання;
- здійснення зв'язку дошкільного навчального закладу зі школою.
Вже на урочистій лінійці першого вересня стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку.
Шкільне життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів та однокласників.
Декілька порад батькам майбутніх першокласників
1. Найголовніше - поспілкуватися з майбутньою вчителькою. Вона повинна стати «другою мамою», створити комфортне для навчання середовище.
2. Поговорити з батьками, чиї діти навчаються в даній школі, по цей навчальний заклад, дізнатися їх думку.
3. Добре, коли школа міститься поряд із Вашим помешканням.
4. Зайдіть, якщо це можливо, на сайт школи та уважно вивчіть його.
5. Нова шкільна споруда необов'язково означає хорошу школу.
6. Обираючи школу для гіперактивної або, навпаки, повільної дитини, потрібно, перш за все, обирати вчительку. Вона повинна бути спокійною і врівноваженою.
7. Домашню дитину, яка не звикла працювати в колективі, краще віддати до приватної школи, де класи нечисельні і вчитель зможе приділити їй більше уваги.
8. Хворобливу дитину краще не віддавати до гімназії або спеціалізованої школи: процес приготування домашніх завдань перетвориться для неї на каторгу.


Успіхів вам і вашим дітям !


Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.

Рекомендації щодо розвитку мислення та мовлення дітей старшого дошкільного віку.

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити
1. Включайте в заняття завдання на:
- порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними;
- класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками;
- знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими;
- складання цілого з частин (розрізні картинки);
- послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними;
- усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його);
- завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.
2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.
3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.
4. З метою розвитку мовлення:
• після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої;
• розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою;
• допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи;
• учіть дітей доводити свою думку, виражати її.
На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.
Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.
Рекомендації щодо розвитку дрібної моторики дошкільнят.
Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи:
• катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки;
• розминати пальцями пластилін, стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався);
• робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш;
• двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою);
• показувати окремо тільки один палець — указівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять,
• показувати тільки один великий палець окремо;
• тарабанити всіма пальцями обох рук по столі;
• махати в повітрі тільки пальцями;
• кистями рук робити «ліхтарики»;
• плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі;
• збирати всі пальчики в пучку;
• нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку;
• намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець;
• зав'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці;
• защібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком.
Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.

Кiлькiсть переглядiв: 51

Коментарi